Ты.

Даша DBalagura Балагура
Киев Модель

Я рахую до трьох.

На раз, ковтаю повітря побільше. На два зажмурююсь аж до яскравих плям в очах. На три придушую схлип.

Все ніби уві сні. Паморочиться і важко дихати. Не думала, що ти так, саме так зі мною вчиниш. Ти звичайно, ніколи не був джентельменом. І моїм ти не був теж. Але це так низько і брудно. Так, ніби в дощ, автівка, що несеться тобі назустріч, темним потоком води омиває з голови до ніг. Я оглядаюся, боюся аби ніхто не помітив моїх метаморфозів. Образа змішалася із млявим болем. Такий собі коктейль розчарування. Я випила його, ще давно, але у голову вдарило тільки зараз.  

Коли кількість проміле перевищує норму і кров у жилах починає холодіти,раптом розумію.

Ти не вартий мого співчуття, моєї ніжності, моїх почуттів. Ти не просив, а я віддавала.

А ще у мене слабкий імунітет, на поганців. Коли я  захворіла, ти навіть не спробував мене вилікувати, зцілити, зробити заспокійливий чай із солодких поцілунків і теплу ковдру із обіймів. Полишив наодинці з  недугом. І мені так сумно було, ти не можеш собі уявити як. Пішов і залишив відкриту фіранку аби  холод все просочувався крізь шпаринку, аби не забувала про тебе, згадувала.

І знаєш, що?

Я ледь тримаюся на ногах, коліна підкошуються і хочеться падати і падати і па-да-Ти.  Примушую себе підійти до скрипучого, старого, вікна і зачинити ту кляту фіранку.

Все ще хвора і зовсім слабка. І тебе не має поруч, ні у думках, ні у кімнаті. Ніде.

Майже посміхаюся, сухими губами.

Чую стукіт у двері, знаю, що не ти. Не чекаю тебе. Ні у гості, не на чай, ні просто так.

За дверима інший. Він теплий і такий домашній. Добрий і ніжний. Зовсім інший. Слухай, врятуєш мене?

Тук-тук. Стукають у двері.

Тук-тук. Відповідає серце. 

А еще...